Відповідно до частини першої ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481) оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним – одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва (частина дев’ята ст. 15 Закону № 481).
Суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина сімнадцята ст. 15 Закону № 481).
Згідно з частиною сороковою ст. 15 Закону № 481 для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють оптову торгівлю пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним копії таких документів не подають (частина сорок четверта ст. 15 Закону № 481).
При цьому положення Закону № 481 не передбачають прямих заборон чи обмежень платнику податку укладати договори відповідального зберігання пального. Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до підпункту 14.1.32 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI відповідальне зберігання – господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик.
Згідно з положеннями Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (далі – ЦКУ) сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦКУ), відповідно реалізація товарів може бути здійснена шляхом укладання відповідних договорів, на реалізацію товарів безпосередньо суб’єкт господарювання або із залученням третіх осіб, найбільш поширеними з яких при реалізації пального є договори купівлі-продажу, поставки, комісії, доручення, тоді як за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст. 936 ЦКУ).
Отже, на підставі ліцензії на право оптової торгівлі пальним без місць оптової торгівлі пальним такий суб’єкт господарювання – ліцензіат може
передати пальне на зберігання будь-яким іншим суб’єктам господарювання (третім особам) за умови наявності у таких осіб ліцензії на зберігання пального або ліцензії на оптову торгівлю з місцем оптової торгівлі пальним, а, в свою чергу, такі суб’єкти господарювання – ліцензіати мають право зберігати пальне, яке їм не належить;
здійснювати діяльність, яка передбачає продаж такого пального з місця зберігання пального інших суб’єктів господарювання/місця оптової торгівлі пальним інших суб’єктів господарювання, на які видана та є діючою ліцензія на зберігання пального або ліцензія на оптову торгівлю з місцем оптової торгівлі пальним відповідно.
