Відповідно до п.п. 69 п. 1 ст. 1 Закону України від 18 листопада 2021 року № 1909-ІХ «Про страхування» (далі – Закон № 1909) страхування – правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.

Статтею 4 Закону № 1909 встановлено класи страхування іншого, ніж життя (класи з 1 по 18), та класи страхування життя (класи з 19 по 23).

Так, згідно з п. 2 ст. 4 Закону № 1909 до класів страхування життя належать:

клас 19 – страхування життя (інше, ніж передбачено класами 20, 21, 22, 23);

клас 20 – страхування життя до шлюбу та до народження дитини;

клас 21 – інвестиційне страхування життя;

клас 22 – безперервне страхування здоров’я;

клас 23 – пенсійне страхування.

Згідно з ст. 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1057-ІV «Про недержавне пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1057) учасник недержавного пенсійного забезпечення – фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду або на пенсійний депозитний рахунок у банку і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором про відкриття пенсійного депозитного рахунка або договором страхування довічної пенсії та Законом № 1057, або яка отримує пенсійні виплати із пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Пунктом 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108).

Статтею 2 Закону № 108 визначено структуру заробітної плати, яка включає, зокрема, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 (далі – Інструкція № 5).

Пунктом 2.3 розд. 2 Інструкції № 5 визначено види виплат, які включаються до складу інших заохочувальних та компенсаційних виплат, зокрема, витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п. 3.5 Інструкції № 5) на користь працівників, пов’язаних з добровільним (особистим, страхуванням майна). Указані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії (п.п. 2.3.4 п. 2.3 розд. 2 Інструкції № 5).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до п. 2 розд. ІІ якого платіж згідно з договорами добровільного медичного та пенсійного страхування працівників і членів їх сімей не є базою нарахування єдиного внеску.

Отже, суми страхових внесків, сплачених роботодавцем за договорами довгострокового страхування життя за найманих працівників, які є складовою заробітної плати, є базою нарахування єдиного внеску.

Водночас внески, сплачені роботодавцем на користь працівника за договором недержавного пенсійного страхування, не є базою нарахування єдиного внеску.