Відповідно до п.п. 242.1.1 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом та базою оподаткування екологічним податком є, зокрема, обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
Стаціонарне джерело забруднення – це підприємство, цех, агрегат, установка або інший нерухомий об’єкт, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу та/або скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (п.п. 14.1.230 п. 14.1 ст. 14 ПКУ). Суб’єкти господарювання, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел, підлягають взяттю на державний облік у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря (Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об’єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров’я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 10.052002 № 177, далі –Інструкція). Суб’єкти господарювання проводять інвентаризацію видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря. Якщо за результатом інвентаризації встановлюється необхідність взяття їх на державний облік, такі суб’єкти господарювання готують документи згідно з розділом 3 Інструкції та подають їх до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі – Міндовкілля) (п. 4.1 розділу 4 «Порядок узяття об’єктів на державний облік» Інструкції). Визначення видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря із стаціонарних джерел здійснюється шляхом проведення безпосередніх інструментальних вимірювань, розрахунків з використанням показників емісії (питомих викидів), які затверджуються Міндовкілля (п. 6 Порядку ведення державного обліку в галузі охорони атмосферного повітря, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 року № 1655). За відсутності можливості проведення інструментальних вимірювань суб’єкти господарювання можуть розраховувати обсяги викидів, скориставшись техпаспортом обладнання, в якому зазначена кількість забруднюючих речовин, що потрапляють в атмосферне повітря, за умови максимальної роботи обладнання. Таким чином, платник екологічного податку визначає обсяги викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення на підставі даних, наведених у відомостях щодо виду та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, які отримані в результаті проведеної інвентаризації викидів забруднюючих речовин. При цьому правильність визначення платником екологічного податку фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення належить до компетенції Міндовкілля (п. 250.12 ст. 250 ПКУ).
