Виставку «Земної слави я не жду», присвячену 75-річчю від дня народження українського поета Степана Йосиповича Алича-Мокрія, відкрили у краєзнавчому музеї.
Серед експонатів, які представлені для огляду відвідувачів: книги; документи; прижиттєві фото; переписка з друзями тощо.
Довідково: Степана Йосипович Мокрій народився 8-го червня 1946-го року в с. Серединки. Літературний псевдонім — Алич.
Рано залишився сиротою. Волею нещасного випадку десятирічний хлопчина зазнав смертельної травми й на все життя залишився паралізованим. Були довгі, виснажливі операції, що врятували життя, та не змогли поставити на ноги, було вперте прагнення вчитися, були переїзди з лікарні в лікарню, з одного будинку інвалідів в інший...
Добрі люди в Бережанському санаторії допомогли закінчити середню школу. Писав фантастичні оповідання, вірші, хотів стати письменником, жити для світу, усвідомлювати, що житимуть його думки «у безцінній скарбниці народу».
Після Бережан сімнадцятирічного Степана перевели до Підгаєцького будинку інвалідів. Тоді на сторінках районної газети зʼявилися його поезії.
Вірші підгаєцького періоду творчості пройняті такою любовʼю поета до життя, звучать так сонцеструнно і яскраво, барвно, аж не віриться, що той чарівний світ вимальовувала його незбагненна уява, бо ж бачив лише мізерні крихти його з вікна будинку інвалідів.
У 1976-му році Степана Мокрія перевели до Петриківського геріатричного будинку-інтернату неподалік Тернополя. Тут і закінчився його життєвий шлях 13-го жовтня 1984-го року.
Збірка його віршів «Сяйво благословенне» вийшла з друку після смерті поета.
