Пів року тому Європа сколихнулася від «Шуму» українського гурту Go-A. Запальна пісня українців закохала в себе не тільки шанувальників пісенного конкурсу «Євробачення», а й меломанів з усіх континентів, що підтверджують рейтинги світових музичних чартів. Не втрималися від наспівування й учасники гурту Maneskin — цьогорічні переможці «Євробачення». І хоч слова повторювати було складно, та їхню спробу оцінили всі українці.
Читайте також: Радіодиктант національної єдності 2021: офіційні правила участі
До Дня української писемності та мови й Всеукраїнського радіодиктанту національної єдності Суспільне мовлення поспілкувалося з Оксаною Плаксій та Єлизаветою Таранухою — викладачками з Києва, які допомагають людям з усього світу пізнати Україну за допомогою мови.
Про те, що спонукає іноземців вивчати українську мову, чому люблять кличний відмінок та як зростає популярність української у світі — в інтерв’ю нижче.
Розкажіть, як ви прийшли до викладання української мови для іноземців?
Я почала викладати понад десять років тому, хоча цього не було в моїх планах на той момент. Пропозиція колеги спробувати попрацювати з групою іноземних студентів стала несподіванкою, але я зацікавилася. Зараз здається, що не наважилася б, маючи тодішні умови — кілька старих підручників із дуже уривчастою інформацією, брак методики й матеріалів, незрозуміло, на що спиратися і з ким радитися. Це тепер уже є Загальноосвітній стандарт і Комплекс програм поетапного вивчення української мови як іноземної, з’явилися доступні ресурси, розробки колег.
За вашим спостереженням, перед якими труднощами іноземці найчастіше постають у вивченні української, а що їм дається легко?
Українська може бути складна через те, що в ній є відмінки, що треба весь час змінювати закінчення, і до цього доводиться звикати вже з перших занять. Навіть у найпростіших реченнях, які студент починає вивчати, неминуче будуть слова в різних відмінках. Щось на початках треба просто завчити, але коли словниковий запас стає більшим, коли студенти практикують мовлення, вони вже починають відмінювати слова за аналогією і «вгадують» правильну форму, не звертаючись до правила, а покладаючись на мовну інтуїцію. З простого — мабуть, читання. У нас практично немає літер, які звучать дуже відмінно залежно від комбінації. Хіба чергування трохи спантеличує.
Студентам цікаво довідуватися про значення слів, які асоціюються з певними реаліями чи культурними особливостями, часом питають про етимологію. Наприклад, чому країна українською і Україна звучать майже однаково? Звідки взявся тост «Будьмо!»? Назви місяців у нас також дуже цікаві, із кожною групою їх обговорюємо.
Чи розповідають вони, чому вирішили вивчати саме українську?
Переважно студенти, з якими я працювала, приїздили в Україну за обміном, вивчати якусь свою тему чи проводити дослідження — соціологічні, політологічні, культурні. Хтось працювати, хтось книжку писати, хтось і справді вирішив перебратися до партнера чи партнерки, хоча таких значно менше. У кожному разі, Україну та її мову вони не сприймають як щось екзотичне. Можуть бути якісь стереотипи щодо нашої культури, але переважно приїздять люди досить обізнані й свідомі, чого можна чекати від українців, і від нашої мови також.
Люди з яких країн найчастіше звертаються за допомогою? І чи відрізняється ступінь складності вивчення іноземцями нашої мови виходячи з того, звідки вони приїхали?
У мене було найбільше учнів із Західної Європи, а також із США, із Канади. Значно менше зі Сходу — Японії, Китаю. Моє враження: швидкість і легкість опанування мови більше залежить не від рідної мови, а від культури вивчення мов і взагалі навчання в країні студента. Власне, я працювала вже з дорослими людьми, які сформували для себе ефективний алгоритм навчання і дотримувалися його. Крім того, у всіх були різні навантаження, різні пріоритети, різні обсяги часу, який вони могли присвятити навчанню поза власне уроком. І це нормальна річ в університеті, тут необхідна гнучкість, тож я не маю звички порівнювати студентів і оцінювати їхній прогрес у зіставленні з прогресом інших. На щастя, працюючи з невеликими групами чи, тим більше індивідуально, можна більш-менш збалансовано враховувати потреби кожного.
Ким за спеціальністю є ваші учні?
Найчастіше мої студенти займалися соціальними й політичними студіями. Для них було важливо сприймати написані чи озвучені тексти українською, мати можливість зануритися в середовище, відчитувати якісь речі, що губляться в перекладі. Викладати людям із таким запитом дуже цікаво насправді, бо вони вихоплюють «поглядом збоку» те, чого не помічаєш, живучи у своєму суспільстві. Після Революції Гідності я помітила, що в іноземних студентів поменшало стереотипів про нас, почерпнутих із російської картини світу. З’явилося усвідомлення потужності російської пропаганди, тож усе, що говориться про нас із того боку, сприймається критичніше, і мене дуже тішать такі зміни.
Як змінюється попит на вивчення української мови іноземцями останніми роками? Чи ви особисто відчули ці зміни?
Важко сказати щось про це, не маючи статистики. Оскільки останніми роками беру одну чи щонайбільше дві групи на семестр, щоб мати змогу поєднувати викладання з іншими своїми проєктами. На рівні університету — я запитувала колег — студентів, котрі вивчають українську, в останні роки до пандемії стало більше, а цього року й минулого побільшало тих, хто вивчає мову онлайн, лишаючись у своїй країні. На моє переконання, ще більше позначиться на розвитку викладання української й зумовить зростання популярності нашої мови за кордоном, — це розроблений Стандарт з прописаними рівнями володіння і Комплексу програм. Це важливий здобуток останніх років.
Розкажіть, як ви прийшли до викладання української мови для іноземців у Лондоні?
У кінці 2020 року я вирішила змінити своє життя: знайшла нове житло, виїхавши з гуртожитку, іншу роботу і зайнялася тим, що дуже люблю — викладанням української. А вже навесні 2021-го почала працювати дистанційно вчителькою української як іноземної в Українському інституті Лондона (УІЛ).
Пам’ятаю, на співбесіді презентувала 5-хвилинний тестовий урок для уявних іноземців, які нічогісінько не знають про українську. Того ж дня мені повідомили про позитивний результат відбору на посаду і я погодилася на співпрацю. Зараз я викладаю чотири онлайн-курси в УІЛ: українська для початківців, українська для нижчого середнього рівня, українська для високого рівня й українська для знавців інших слов’янських мов.
За вашим спостереженням, перед якими труднощами іноземці найчастіше постають у вивченні української, а що їм дається легко?
Іноземні студенти занадто вимогливі до себе. Їм хочеться одразу ідеально вимовляти й наголошувати слова, блискуче знати граматику і нюанси щодо стилістики й слововжитку. Парадоксально, але саме вимова й інтонація, попри сумніви учнів, даються їм легко.
Найважчим компонентом навчання є навіть не граматика чи лексика, а психологічний аспект опанування чужої мови — дати собі право на помилку, дозволити собі бути неідеальними, подарувати собі можливість бавитися зі словами і безстрашно експериментувати з новим лінгвістичним інструментом.
Щодо слів, то вже кілька років поспіль топ улюблених слів очолюють зворотні дієслова: «послуговуватися», «ознайомлюватися», «користуватися» і «насолоджуватися», з якими вони знайомляться, коли вивчають орудний відмінок, а також займенник «себе» (адже англійською «себе» має більше варіантів — myself, yourself, herself, himself, itself etc.) А з відмінків найулюбленішим є кличний, бо це певна екзотика, шанобливе ставлення до іншої людини під час звертання.
Чи розповідають вони, чому вирішили вивчати саме українську?
Авжеж, причину вивчення української ми завжди обговорюємо на першому занятті-знайомстві. Ймовірно, перше місце серед причин посідають українське походження і потреба спілкуватися українською в родині з партнерами, дітьми-білінгвами та неангломовними родичами. Далі — це робота, волонтерство, дослідження, а також хобі (хтось «колекціонує» мови й вирішив додати українську до своєї добірки здобутків) або захоплення Україною та українцями.
Люди з яких країн найчастіше звертаються за допомогою? І чи відрізняється ступінь складності вивчення іноземцями нашої мови виходячи з того, звідки вони приїхали?
Упродовж 2015–2021 років це були представники української діаспори з Австралії, США, Канади, Британії, Німеччини та іноземці з інших країн, які теж або мали українське походження, або потребували мови для родини, роботи, бізнесу, волонтерства чи навчання.
Цьогоріч українська була затребувана також громадянами Білорусі, що пов’язано з примусовим виїздом із Білорусі та потребою соціалізації в Україні.
Ступінь складності вивчення іноземцем мови залежить насамперед від мотивації та попереднього досвіду вивчення інших іноземних мов. Скажімо, якщо людина — носій англійської й ніколи в житті не вивчала жодної мови, крім англійської, це буде викликом, впоратися з яким допоможе саме мотивація учня.
Англомовним студентам на початку навчання буває складно зрозуміти, навіщо в українській є відмінки для змінюваних частин мови, для чого ми вигадали дієслова доконаного і недоконаного видів або яка різниця між «і» та «и».
Ким за спеціальністю є ваші учні?
Спеціальності учнів були і є найрізноманітнішими. Нерідко це викладачі іноземних мов, юристи-міжнародники, військові, історики, біологи, філологи, фінансисти, політологи, журналісти, природозахисники, театрознавці та люди мистецтва. Серед них чимало старших за мене, з потужним викладацьким досвідом у закордонних університетах чи успішних у бізнесі або творчості.
Як саме ви навчаєте іноземців у Лондоні української?
Для мене принциповим є надихнути іноземців самостійно вчитися. Основа заняття — це полілог викладача і студентів, це спільне виведення правил із практики. Ми дивимося мультики, розігруємо діалоги персонажів із побачених відео чи прослуханих аудіо, експериментуємо з імпровізованими ситуаціями (є лексична тема, ситуація, релевантний набір граматичних формул і повний експромт від учнів). Коли учні зацікавлені опанувати мову, вони цим горять.
Як змінюється попит на вивчення української мови іноземцями останніми роками? Чи ви особисто відчули ці зміни?
Зміни є і попит однозначно зростає. Я почала викладати українську як іноземну у 2015 році. Тоді це переважно були або люди з діаспори, або ті, хто готувався до вступу на бакалаврські, магістерські чи PhD-програми в українських університетах, або ті, хто приїхав до України на свій gap-year у пошуках себе, або ті, хто офіційно працював в Україні та потребував української для роботи. У 2018-му я помітила, що до вже зазначених когорт додалися ті, хто пише дослідження, присвячені Україні (у різних сферах), ті, хто волонтерить тут і потребує мови для ефективного спілкування з місцевими.
Нагадаємо, 9 листопада о 10:00 стартує наймасовіший національний флешмоб осені до Дня української писемності та мови — ХХІ Радіодиктант національної єдності. Цьогоріч автором і читцем диктанту стане відомий письменник Юрій Андрухович. Про правила участі в радіодиктанті дізнавайтеся за посиланням.
Трансляція радіодиктанту відбудеться:
- радіо — Українське радіо, Радіо Культура (шукайте FM-частоту у своєму місті за посиланням або слухайте радіо у застосунку);
- телебачення — UA: ПЕРШИЙ;
- інтернет — ютуб-канал та фейсбук-сторінка Українське радіо та Радіо Культура та фейсбук-сторінка UA: ПЕРШИЙ.
Розкажіть нам, як ви готуєтеся до диктанту в соцмережах: опублікуйте фото або текст із гештегом #радіодиктант2021. Найцікавіші світлини з авторством ми використаємо в пострелізі про подію на сайті Суспільного.
За інформацією UA: Суспільне мовлення
